Великий Харків: сучасність та майбутнє

Зміна суспільних відносин в Україні, перехід до постіндустріального  суспільства, структурні зрушення у регіональному розвитку призводять до трансформацій у територіальній організації суспільства, що безпосередньо впливає на тенденції регіонального розвитку.

Територіальна структура системи розселення Харківської області представлена населеними пунктами та зв’язками між ними, зокрема транспортним сполученням. Структура системи розселення Харківської області є відображенням особливостей історичного розвитку регіону. Найбільша кількість населених пунктів зосереджена навколо обласного центру – міста Харкова, що є однією з передумов формування міської агломерації. Надзвичайно високою щільністю населених пунктів в області вирізняються Харківський та Дергачівський райони (рис. 1)

Найвищою формою територіальної організації суспільства є агломерація. Агломерації формуються у тих регіонах, де надвисоким є рівень самоорганізації системи розселення, наявний чітко виражений центр (або декілька) та потужна транспортна мережа. Агломерації також вирізняються інтенсивним економічним розвитком. В Україні найбільші однойменні агломерації знаходяться в Київській, Харківській, Дніпропетровській та Одеській областях (рис. 2)

Київська агломерація за чисельністю населення досить не значно  відрізняється за показниками від м. Києва, що яскраво ілюструє зростання агломерації переважно завдяки розростанню міста-центру. Харківська та Дніпропетровська агломерації розростались, на наш погляд, завдяки долученню до агломерації нових населених пунктів, що свідчить про поступовий розвиток регіонів. Одеська агломерація за чисельністю населення також незначно відрізняється від міста Одеса. Висунуту гіпотезу також підтверджує співвідношення за площами агломерацій та центральних міст – Одеська (площа майже рівна), Харківська, Дніпровська – різко відмінні.

Харківська агломерація пройшла достатньо тривалий час розвитку. На її формування вплинули передумови та фактори, які забезпечили перехід системи розселення регіону на новий рівень розвитку (рис. 3)

Перші ознаки утворення агломерації почали проявлятися в регіоні в ХX ст. За даними перепису населення міста Харків перевищувало 900 тис. осіб, і близько 20% працездатного населення проживало за межами міста. За даними досліджень «Харківпроекту» населення, яке вважалось містоформуючим було розселено у 800 населених пунктах регіону. Населення агломераційного ядра складало тоді більше мільйона.

У шістдесятих роках XX ст. вперше було проведено місцеві дослідження Харківської агломерації, за результатами яких до агломерації увійшли населені пункти, що розміщувались у межах Дергачівського, Чугуївського та безпосередньо Харківського районів області. Навколо міста Харків було окреслено зону радіусом 20 км., щільність розселення там була вищою за 200 осіб/км². У 70-х роках було розроблено генеральний план міста Харкова, в якому особливу увагу було приділено інтенсивному розвитку приміських територій у якості певного стратегічного ресурсу міста. Планом також було визначено міста-супутники Харкова, які потрапляють у 35 кілометрову зону, а саме: Мерефа, Люботин, Дергачі, Зміїв та Чугуїв. Зазначені міста було заплановано переформатувати у полюси-противаги – розташувати тут промислові підприємства та розбудувати інфраструктуру. Таким чином доцентрові міграції у Харківському регіоні були б переорієнтовані на нові «точки росту», що в свою чергу сприяло б стримуванню гіпертрофованого розвитку міста Харків та переорієнтації моноцентричного регіону у поліцентричний. Проте, подібні заходи екістичної політики через відсутність необхідного фінансування та стратегічного та тактичного плану дій е призвели до бажаних результатів. У 80-х роках при формуванні проєкту адміністративних районів міста Харків було враховано особливості міста саме як ядра Харківської агломерації. Важлива роль також відводилась місту як центру потужної регіональної різко моноцентричної системи розселення (рис. 4).

Зазначені схеми також містили схему розміщення досліджуваного міста у регіональній системі розселення, з конкретизацією окремих напрямів виробничої діяльності, транспортних зв’язків та ін. У новій схемі планування території міста Харкова до 2025 р. окреслено межі зон «спільних інтересів», якими фактично є приміські зони, або ж Харківська агломерація. Основні етапи формування Харківської агломерації були детально розглянуті Г.Панкєєвою та представлено на рис. 5.

Важливим аспектом у розвитку Харківської агломерації був перегляд територіальних меж міста Харків, який відбувся в 2012 р., в наслідок чого до території міста було долучено близько 45 км² (рис. 6).

Досі не існує уніфікованої методики визначення меж агломерації. Ефективним методом визначення меж агломерації є метод ІФВ-моделювання, оснований на концепції «зони впливу» суспільно-географічного об’єкту (роботи Л. Нємець і К. Нємця (2006 та інші). За цим методом агломерації виділяються шляхом аналізу перетину зон впливу різних населених пунктів, що ідентифікується інтегральною функцією впливу (ІФВ). При цьому створюється можливість аналізувати різні за рівнем узагальнення ІФВ-поверхні за суспільно-географічними та демографічними параметрами, що дає значно більше інформації про взаємозв’язки між об’єктами всередині агломерацій. При побудові з базовим радіусом 5-10 кілометрів можна дослідити мікроструктуру побудованого поля впливу; при використанні базового радіусу більше 20 кілометрів відбувається генералізація побудованої поверхні, що дозволяє вивчити макроструктуру поля. ІФВ-моделювання проведено по часових зрізах за показниками чисельності населення різних хронологічних періодів розвитку системи розселення за базовими радіусами впливу у 10, 16 та 24 кілометри (риc. 7-10).

У межах Харківської агломерації прослідковується поляризуюча дія міста Харків та формування витягнутих зон впливу організаційних ядер розселення та диспропорції розвитку у зв’язку з концентрацією населення в містах як «точках росту» регіону.

За моделлю з базовим радіусом у 16 кілометрів простежується формування зони взаємовпливу між селищами міського типу Сахновщина, Кегичівка та Слобожанське. Модель із радіусом у 24 кілометри демонструє макроструктуру поля, на якій представлено формування вісьової урбанізаційної зони напряму північ-південь, вплив периферійних ядер розселення на населені пункти сусідніх регіонів.

На ІФВ-поверхні з базовим радіусом 10 кілометрів прослідковується розширення меж організаційного впливу міста Харків на сусідні населені пункти, розширення зон впливу сформованих центрів розселення, зокрема міста Вовчанськ на сусідні з Харківською областю регіони. Моделі з радіусами у 16 та 24 кілометри демонструють розвиток південних ядер розселення, які значно розширили зони впливу порівняно з показниками 1959 р. Досить активно розширює організуючу зону впливу місто Ізюм, поширюючи її і на населені пункти Донецької області.

За моделлю з базовим радіусом у 16 кілометрів простежується просторове стягування сформованих ядер розселення до організаційного центру області, що виявляється в деформації зон їх впливу та спрямованості до міста Харків. На моделі з базовим радіусом 24 кілометри продемонстровано формування зонально витягнутої вісі впливу ядер розселення центральних районів області, що певним чином визначає конфігурацію Харківської агломерації. 

У межах Харківської агломерації прослідковується поляризуюча дія не тільки міста Харків, а й міста Мерефа. На моделі з базовим радіусом 24 кілометри прослідковуються певні витягнуті зони впливу організаційних ядер розселення та представлено диспропорції розвитку безпосередньо в межах зони впливу Харківської області, прослідковується явище концентрації населення в містах як «точках росту» регіону.

На ІФВ-поверхні з базовим радіусом у 10 кілометрів представлено ядро розселення – м. Харків та наявність його впливу на Пісочин, Мерефу, формування в зоні впливу міста Південне, послаблення поляризуючого впливу в північно-західному напрямку.

У північно-східному напрямку – Вовчанськ, Білий Колодязь. За моделлю з базовим радіусом у 16 кілометрів простежується формування зони взаємовпливу між селищами міського типу Сахновщина, Кегичівка та Слобожанське. Модель із радіусом у 24 кілометри демонструє макроструктуру поля, на якій представлено формування вісьової урбанізаційної зони напряму північ-південь, вплив периферійних ядер розселення на населені пункти сусідніх регіонів.

На ІФВ-поверхні з базовим радіусом у 10 кілометрів прослідковується розширення меж організаційного впливу міста Харків на сусідні населені пункти, розширення зон впливу сформованих центрів розселення, зокрема міста Вовчанськ на сусідні з Харківською областю регіони.

Моделі з радіусами у 16 та 24 кілометри демонструють розвиток південних ядер розселення, які значно розширили зони впливу порівняно з показниками 1959 р. Досить активно розширює організуючу зону впливу місто Ізюм, поширюючи її і на населені пункти сусідньої Донецької області.

За моделлю з базовим радіусом у 16 кілометрів простежується просторове стягування сформованих ядер розселення до організаційного центру області, що виявляється в деформації зон їх впливу та спрямованості до міста Харків. На моделі з базовим радіусом 24 кілометри продемонстровано формування зонально витягнутої осі впливу ядер розселення центральних районів області, що співпадає з зоною урбанізації регіону. Порівняльний аналіз поверхонь розселенського потенціалу системи розселення Харківської області за різним базовим радіусом дозволяє детально дослідити не тільки вже існуючі ядра розселення та зони їх впливу, а й простежити процес формування нових потенційних «точок росту».

ІФВ-моделі демонструють розширення зони впливу організаційного ядра розселення – міста Харків, що виявляється також у спрямованості зон впливу інших центрів розселення в напрямку міста Харків. Більшість районних центрів області виявили певну стійкість та виявляють поляризуючу дію протягом досліджуваного періоду. Варто виділити міста обласного значення Харківської області, які виступають організаційними центрами розселення, але через значну асиметрію просторового розвитку не мають потрібних ресурсів для розширення власної зони впливу. Простежується також поступове перетягування розселенського потенціалу в межах власне Харківської агломерації. У процесі розвитку організаційних ядер розселення області спостерігається формування південних полюсів тяжіння – міст Ізюм та Лозова, що свідчить про атрактивність регіональної системи розселення до збалансування власного територіального розвитку.

Аналіз ІФВ моделей за часовими зрізами дозволяє визначити основні тенденції розвитку системи розселення, головні аспекти її трансформації. Моделювання розселенського потенціалу системи розселення Харківської області представлено на рис. 10 та 11.

Побудовані моделі з різницею у 60 років засвідчують різку моноцентричність системи розселення Харківської області та розширення впливу ядра розселення майже в 2 рази. Вплив розселенського потенціалу північних районів області поступово розширюється в південному напрямку. За досліджуваний період зросли також показники розселенського потенціалу центральних районів області. Еволюція системи розселення Харківської області по часових зрізах у 10 років та станом на 2016 р. й базовим радіусом 10 км (рис. 9 – 10) свідчить про поступове розширення зони впливу організаційного ядра розселення – міста Харків, що виявляється також у спрямованості зон впливу інших центрів розселення у напрямку міста Харків. Простежується також поступове перетягування розселенського потенціалу в межах власне Харківської агломерації. У процесі розвитку організаційних ядер розселення області спостерігається формування південних полюсів-противаг – міст Ізюм та Лозова, що свідчить про атрактивність регіональної системи розселення до збалансування власного територіального розвитку.

Для подальшої еволюції Харківська агломерація, не зважаючи на її здатність до саморозвитку, має бути помірковано керованою, тобто виступати об’єктом муніципального управління. Проте, визначити межі агломерації у більшості випадків вкрай важко, адже організуючий вплив центру може поширюватись досить далеко за межі приміської зони або районів-сусідів першого ярусу. Таким чином, визначення меж агломерації є важливим етапом у процесі дослідження агломераційних утворень та управлінні регіональним розвитком, адже необхідно чітко усвідомлювати територію, на яку повинен поширюватись управлінський вплив та кількість міськрад, діяльність яких необхідно узгоджувати при реалізації регіональної політики, спрямованої на комплексний розвиток певної території.

За результатами моделювання по 993 населених пунктах регіону отримані серії ІФВ-поверхонь з просторовим розподілом середньозваженого потенціалу, які в різних аспектах відображають особливості взаємодії за обраним параметром (рис. 11). На моделях прослідковуються формування зони впливу організаційних ядер розселення та значні диспропорції розвитку безпосередньо в межах зони впливу Харківської агломерації, прослідковується явище концентрації населення в містах які можна вважати «точками росту» регіону.

На поверхні функції впливу з радіусом 2 км прослідковуються агломераційні процеси локального рівня, які характеризують взаємозв’язки між населеними пунктами сільського типу. Організаційними центрами цього рівня виступають великі за чисельністю населення та економічно розвинені населені пункти сільського типу. При радіусі від 10 до 20 км прослідковується формування агломераційних утворень, центрами яких є селища міського типу, а при радіусі від 20 км. прослідковуються головні точки росту регіону – міста обласного підпорядкування. ІФВ поверхня з радіусом 30 км. дозволяє прослідкувати формування агломераційних вісей розселення регіону, які пов’язані з історичною мережею заселення та транспортними шляхами, які перетинають територію регіону

Найбільш доречним є делімітація меж агломерації на основі наступних показників та параметрів:

• чисельність та щільність населення;
• метод ізоліній (зокрема – ізохрони, які дозволяють прослідкувати витрати часу при переміщенні до агломераційного центру);
• наявність субурбій та приміських зон.

Проведення делімітації меж міської агломерації вимагає науково обґрунтованого підходу та комплексної оцінки багатьох параметрів. Проте, виходячи з динамічності таких систем їх межі доволі складно визначити чітко. Зазвичай дослідження міської агломерації здійснюється за допомогою математичних розрахунків, які дозволяють визначити її особливості і певні параметри: коефіцієнт розвиненості міської агломерації, коефіцієнт агломеративності та індекс агломеративності (таблиця 1).

Коефіцієнт розвиненості міської агломерації дозволяє дослідити рівень розвиненості агломерації на основі чисельності міського населення агломерації, кількості міських населених пунктів та співвідношення частко їх населення. Розрахуємо даний показник за формулою 1.

Побудована модель демонструє значний розселенський потенціал міста Харків та Харківської агломерації, який значно контрастує з основною поверхнею. Проте, центрами розселення вирізняються міста Ізюм, Лозова, Куп’янськ, Первомайський та Чугуїв. Також простежується урбанізаційна зонально витягнута вісь розселення населення.

Отже, з семи полюсів росту Харківської області чотири входять до Харківської агломерації. Щодо конфігурації Харківської агломерації, яка визначається саме розвитком міста-центру, одним з визначних критеріїв її розвитку варто вважати чисельність та густоту населення, а також особливості розвитку транспортної мережі. Як правило, поляризуючий вплив центра багато в чому визначає розвиток близьких до нього районів та формує певні «вісі» розвитку (рис. 13 а, в).

З огляду на нерівномірність розподілу населення Харківської області по території використаємо метод інтерполяції для визначення ядер розселення, напівпериферії та периферійних територій (рис. 13 а). Проведена інтерполяція показників чисельності населення Харківської області засвідчила, що основними ядрами розселення регіону є місто Харків, міста обласного значення (Ізюм, Лозова, Первомайський, Чугуїв, Куп’янськ), районні центри. Прослідковується значний організуючий вплив ядра розселення – міста Харків і фактично можна побачити формування «Великого Харкова», який при орієнтації по межам районів знаходиться в Харківському та Дергачівському районах відповідно. Щодо щільності населення (рис. 13 в), відповідно до розміщення ядер розселення сформовано меридіональну вісь розселення – найвищою густотою розселення характеризується обласний центр та міста обласного значення.

Наступним фактором визначення меж агломерації є рівень розвиненості транспортної мережі (залізниці – рис. 14 а) та автомобільні дороги (рис. 14 в).

Відповідно до опорного каркасу розселення регіону транспортна мережа (як залізничного, так і автомобільного транспорту) має радіально-кільцеву форму. Найвищу густоту транспортна мережа має в Харківському та Дергачівському районах, які вирізняються також високою чисельністю та густотою населення. Місто Харків є багатофункціональним транспортним вузлом, та поєднує Харківську область з її сусідами першого порядку, забезпечує зв’язки регіону з іншими областями та країнами. Важливим питанням при дослідженні агломерацій є транспортна доступність районних центрів, яка багато в чому визначає ступінь розвиненості агломерації. Найкращою транспортною доступністю вирізняються Харківський та Чугуївський райони та їх населені пункти міського типу та міста, а також їх сусіди першого порядку. Важливо зазначити, що цей показник залежить не тільки від фактичної відстані від м. Харків до відповідного населеного пункту, а й від якості доріг. Виходячи з вищезазначеного, можемо легко встановити ядро, центральну та зовнішню зони агломерації. Визначення територій, які відносяться до зони впливу використовуються дані, які характеризують промислове виробництво, соціальну інфраструктуру, туристично-рекреаційну діяльність та логістику та транспорт, інженерні комунікації, екологічний стан, тощо. За подібним аналізом така зона знаходиться у 70 км. віддаленості від м. Харків.

За принципом суперпозиції отримано результуючу картосхему на основі особливостей розподілу показників чисельності та густоти населення, розвитку транспортної системи та рівня транспортної доступності (рис. 15).

Виконані розрахунки коефіцієнту розвиненості міської агломерації,  коефіцієнту та індексу агломеративності (за формулами 1, 2, 3), які кількісно характеризують стан розвитку агломерації, свідчать про те, що Харківська агломерація має потужний організаційний центр розвитку – місто Харків, поляризуюча дія якого у більшій мірі проявляється в двох районах, максимально територіально близьких до нього – Харківському та Дергачівському, які є центром агломерації та формують у своїх межах високоурбанізовану зону – «Великий Харків». Також радіально-променевими зв’язками центр агломерації сполучається і з віддаленими центрами периферійних районів транспортним та іншими видами зв’язків.

Харківська агломерація має достатньо компактну форму, і фактично включає в себе майже половину районів області. Розвиток агломерації  на території області є важливим етапом на шляху до комплексного розвитку території Харківщини. Адже в межах агломерації відбувається значна кількість економічних процесів, що сприятливо відображається на рівні життя населення.

Серед проблемних аспектів, що характеризують розвиток Харківської агломерації варто виділити управлінський, демографічний, економічний, містобудівний та екологічний аспекти (рис. 16).

На разі у розвитку Харківської агломерації можна виділити такі прогресивні аспекти:

• сформовано потужний ринок праці, який орієнтується на значний працересурсний потенціал території. В місті Харків найсприятливіша ситуація щодо працевлаштування в регіоні, проявляється кумулятивний ефект у створенні нових робочих місць;
• у місті Харків є надзвичайно широкий спектр різноманітних закладів соціальної інфраструктури, які надають послуги не тільки містянам та мешканцям області, а й мешканцям інших регіонів України (зокрема – Сумської, Полтавської, Донецької та Луганської областей);
• місто Харків як потужний регіональний центр спеціалізується в наданні послуг торгівлі, соціального забезпечення тощо, також і для мешканців регіонів-сусідів, приймає внутрішньо переміщених осіб з Донбасу та Криму;
• у регіоні високою є швидкість поширення інновацій завдяки налагодженому зв’язку та транспорту, місто розвивається у концепції SMART-city;

Отже, розвиток агломерацій має як позитивні, так і негативні наслідки відносно до рівня та якості життя населення (табл. 2).

Основні напрями трансформаційного розвитку Харківської агломерації представлено на рисунку 17.

Харківська агломерація має значні перспективи розвитку. Проте, на разі даний процес не є ані керованим, ані контрольованим. Головним питанням у розвитку як Харківської, так і інших агломерацій України, є юридична не визначеність, та відсутність особливого нормативно задокументованого статусу для таких територій. Така ситуація обумовлює низьку ефективність управління агломераційними утвореннями, адже воно реалізується відповідно до адміністративно-територіального поділу на адміністративно-територіальні одиниці базового рівня, що зазвичай не відповідає конфігурації агломераційних формувань. Також проблемою еволюції Харківської агломерації є достатньо повільне утворення агломераційної зони навколо міст периферійних районів агломерації. Тут постає питання управлінського впливу та необхідності реалізації регіональної екістичної політики орієнтованої не на одиниці адміністративно-територіального устрою області а на агломерацію як єдине утворення. Зважаючи на складність функціонування агломераційних утворень, їх розвиток вимагає вагомих тактичних та стратегічних рішень, а його планування повинно здійснюватися за рахунок консолідації зусиль державних органів влади та місцевого самоврядування, фахових спеціалістів та науковців.

Місто Харків, а саме – «Великий Харків» має мотивувати розвиток прилеглих територій, бути амбасадором регіонального розвитку. Частково це так, але деякі з міст та населених пунктів агломерації поступово втрачають свій економічний потенціал на користь центрального міста. Отже, надзвичайно важливо переорієнтувати міграційні потоки на міста-сеталіти за рахунок підвищення їх економічного розвитку, розвитку соціальної та культурної сфери, розбудови інфраструктури. Проте, сьогодні досягти цього результату в межах Харківської агломерації досі не вдалось. Для подальшої еволюції Харківська агломерація, не зважаючи на її здатність до саморозвитку, має бути помірковано керованою, тобто виступати об’єктом муніципального управління. Харківська агломерація розвивається достатньо ефективно за рахунок процесу дифузії інновації, проте негативним явищем є значна диференціація рівня та якості життя населення центру агломерації та периферійних районів.